Священне Знесіння

Забудовуючи , нинішня львівська влада замахнулася на святині наших предків, до творення яких, здається, приклав руку сам Господь-Творець. Тут були священні висоти, плато і гаї, де молилися наші праотці та прабабусі, тут молодь гартувала свою спритність, силу і волю. Тут закохувалися і отримували освячення на продовження роду українського…

DSC00132Парк Знесіння розташовується в центрі міста поруч із парком “Високий замок”. Не виключено, що колись це була одна височина і мала одну назву. Пізніше їх розділили на дві частини: на світську – Високий замок, де знаходився княжий палац, і на священну – Знесіння. Розділені вони між собою лише дорогою, що пересікає височину.

Як і повинно бути, Священна – це східна частина. Вона – таємнича і навіть містична. І не тільки за назвами вершин та потічків, а й за розташуванням гір. Здається, до їх творення приклав руку сам Творець. Незважаючи на те, що на цій землі вже давно панує християнство, людська пам’ять береже донині язичницькі назви. Не виключено, щоправда, що якісь із них поплутали або перенесли в інше місце. Наприклад, краєзнавець Олег Заячківський Лису гору вказує в парку Високий замок, а Вікіпедія називає Лисою гору Лева. Якісь, може, наклалися одна на одну. Як от гора (швидше, плато) Баби також називається Род-гора, хоча спочатку могла називатися і горою першоматері Лади, яка потім для онуків стала бабою. Очевидно, що це плато було місцем зібрання для старійшин роду-племені, що сповідували громадську сонячну віру. Воно найсхідніше (найближче до сонця) і найнижче, тобто, на нього було легше зійти людям похилого віку, за Велесовою Книгою, старотцям.

Для молодших – святилище Світовидове поле, до якого піднятися вже дещо складніше. Свідчення того, що це святе місце, зберігається донині. Поле має форму яйця, а яйце – це прообраз світу, що його, за Велесовою Книгою створив Дажбог: “це Дажбо створив нам яйце, що є Світ-зоря, яка нам сяє. У тій безодні повісив Дажбо Землю нашу, аби вона удержана була, бо він – душі Пращурів суть, які світять нам зорями од Ірію”. Гострим кінцем Світовидове поле-яйце дивиться на схід, а в місці, де в яйці знаходиться жовток, на Світовидовому полі є чимале кругле заглиблення. Цікаво, що плато на Високому замку, яке О. Заячківський називає Лисою горою, також має форму яйця.

Для юних і сміливих є гора Лева. Не виключено, що колись молодь змагалася, хто підкорить її на одному диханні. Зрозуміло, що до появи міста Львова, у язичників вона мала іншу назву. Яку? Можливо, Велеса, бо основа Вел у зворотному напрямку читається як Лев (аналогічно, як ми вже зауважували, створювалося ім’я Артеміда – від Деметри). Хоча О. Заячківський говорить, що гора Велеса була на місці кар’єру, де ще донедавна добували будівельний матеріал. Зважаючи на те, що на горі Лева немає рослинності, не виключено, що називалася вона Гола голова (Голгофа), або Лиса. Не можна також відкидати того, що гора могла називатися як нині називається весь парк – Знесіння, адже знестися (злетіти уверх, чи вознестися на небеса) найлегше з найвищої точки…

А ще є в парку гора Перуна, яку більше знають як гора Стефана чи Вовча гора, є Змійова гора – скоріше хребет, що пролягає від гори Лева в напрямку до гори Баби. Є гора, як і потічок, із загадковою назвою Хомець. Є також потічок Кривчицький. І тут не можна не згадати, що в північних слов’ян, зокрема литовців, найстарший жрець мав ім’я Криве-Кривейте [4, с. 95]. Це ще одне підтвердження святенності львівського осердя.

Загалом після багатьох століть забуття шукати докази святенності не так вже й легко. Наприклад, мабуть, ми ніколи не дізнаємося, що було на місці так званої львівської піраміди, звідки (чи з якої святині) брали землю для неї? Цілком очевидно, піраміда, що будувалася в 1869-1900 рр. на честь християнського ювілею 300-ліття Люблінської унії, за задумом будівничих мала не тільки возвиситися над святими для язичників горами, а й заодно приховати якісь видатні для них пам’ятки. Нищаться язичницькі святині і в наш час. Зокрема, восени 2012 р. низка засобів масової інформації повідомляла про ліквідацію скульптури Світовида в Національному музеї м. Львова.

Проте все знищити неможливо. Сенсаційну новину отримав від ще однією славної львів’янки – Зоряни Дорош. Вона надіслала мені світлину скульптури вмурованої в стіну одного з будинків на вулиці Харківській, що прилягає до Знесіння. Скульптура ця на три лиця, два з них, що дивляться в різні сторони, належать, найвірогідніше, одній і тій самій жінці, а одне, що дивиться на вулицю, – чоловікові. Найімовірніше, було в скульптури і четверте лице – того самого чоловіка, але воно замуроване в стіну.

Певно, відаючи, що над древньою скульптурою нависла небезпека, власник будинку ось таким чином врятував її. Було це більше як сто років тому. Те, що скульптура значно старіша будинку, засвідчують лики відображені у ній. Особливо привертає увагу жіноче обличчя із діадемою на голові, яку вінчають змії. Змія – це один із найдавніших символів: Місяця, землі, річок, жінки, мудрості, таємничості і захисту. Змію ми бачили в різьбленнях та фігурах на Вільховському й Терношорському святилищах, вік яких відповідно складає приблизно 10 і 6 тис. років. В оточенні змій зображувалася Деметра – Богиня родючості, хліборобства та шлюбу, напівзмією була матір засновника роду скитів Скита. Тобто ясно, що скульптура із львівської вулиці – творіння ще дохристиянського часу. Вік її може сягати від однієї до двох (і більше) тисяч років.

Як на мене, це удосконалений і, очевидно, персоніфікований Світовид. На одному ликові жінка в іпостасі богині з діадемою (вона, мабуть, цариця), на іншому без діадеми – просто жінка, господиня і мати. І чоловік, що на видимій нам стороні зображений у скитці, на іншій, мабуть, мав корону царя чи стрічку волхва.

Не виключено, скульптура ця знаходилася на Світовидовому полі, або ж, зважаючи на те, що появилася на вулиці Львова одразу після спорудження поляками піраміди у Високому замку, стояла на її місці.

Цей Світовид (Святовіт) підтверджує наші висновки, зроблені до найвідомішого Світовида з гори Богит над Збручем, що на ньому зображено жіноче й чоловіче обличчя ( див. с. 78)

Чи є якийсь зв’язок між богитським і знесінським Світовидами, окрім цього? Є. І не тільки між ними. Склавши карту досліджених мною святих місць з урахуванням поки що не згадуваних тут Бубнища та Тустані, я виявив дещо неймовірне. Читачі мають змогу самі переконатися. Найперше, як бачимо, Богит знаходиться на південний схід (схід сонця в період зимового сонцестояння) від Знесіння, на одній прямій із Бушею, причому посередині між ними. Більше того, ви можете взяти карту України і провести лінію далі й потрапите точно на Ольвію (нині с. Парутине, Миколаївської області)…

Ось чому мене мучило питання спорідненості назв Ольвія-Львів: якщо врахувати, що львівська головна річка називається Полтва (Олтва), зовсім небезпідставним може бути припущення про походження назви Львова від Ольвіії, а не від Лева. У всякому разі святині Знесіння вказують на значно давніше існування тут поселення порівняно з часом Данила Галицького, який нібито заснував Львів. Продовжуючи ж тему про зв’язки, треба додати: якщо провести лінію в протилежну сторону від Львова, вона прийдеться на святі місця прибалтійських слов’ян. Очевидно, був навіть якийсь зв’язок між південним святилищем Оракул на священному острові Березань і північним святилищем Аркона (та сама основа – “ор-ар”) на священному острові Ругія (нині Рюген), і що він підтримувався через Богит та Знесіння. Святилище Оракул мало форму 6-гранного кола, святилище Богит – 8-гранного, очевидно таке ж коло було і на Знесінні, але його присипали пірамідою. В Арконі, до речі, також стояла статуя Світовида (по-тамтешньому Свантовіта – святого Віта). Тому говорити тут про випадкові збіги якось недоречно.

Сергій Піддубний
http://www.yatran.com.ua/articles/794.html

Comments are closed.