Подорожі це завжди захоплююче

Подорожі це завжди захоплююче, а тим більше подорожі з коханою людиною та ще й автостопом!
Розпочинаю серію історій про медовий місяць Європою. Він зайняв у нас 13 днів із загальною сумою витрат 300 доларів! Про пригоди, цікаві знайомства, прекрасні краєвиди ви дізнаєтесь з наступних статтей!

csm__-2_4e9bb489d8

Разом з угорськими водіями

Перший день автостопу. Львів - Будапешт

Зі Львова ми прямуємо до Чопу. Хочеться до вечора вже опинитись у Будапешті. Водії один за одним змінюються. Нарешті добираємось до кордону з Угорщиною. Вигадливі митники порадили сховати рюкзаки за парканом і стопити без них, кажуть, так буде більше шансів. Без сумок ми справді виглядали привабливіше. Зупинились угорці. Однак, коли вони побачили, що ми з-за паркану дістаємо сумки, переглянулись між собою й засміялись. Проїхали кордон. За кілька годин добрались до Мішкольца. Нас запрошують переночувати і подивитись міські пам'ятки. Ми відмовляємось, бо ж перед нами стояла ціль - Будапешт! ( Звісно, приїхавши додому і прогугливши Мішкольц, ми зрозуміли, що даремно не погоджувались!) Тепер ми вже за 180 км до Будапешту. Йдемо по автобаму в надії

Нічний міст в Будапешті

Нічний міст в Будапешті

зупинити машину. Повз нас проїжджає поліція. Набрали повітря в легені і намагаємось залишитись непомітними, не дивляючись на те, що ми єдині на обочині. Минулось! Врешті-решт спіймали машину. Водій якраз направлявся в Будапешт. У місті провів нам маленьку екскурсію.Також порадив не оминати Будапешт, хоча б дорогою назад заїхати в "перлину Дунаю". Він висадив нас на заправці, ми попрощались. Було ще не так пізно, а хостел знімати нам не хотілось, ми вирішили виїхати за місто, там переночувати. Наш новий знайомий розповів про озеро Балатон, яке було не так далеко від Будапешту й ми попрямували туди. Нам зупинився неймовіної доброти чоловік, який декілька слів знав англійською і смішно рухав головою в такт улюбленої музики в машині. Нас це дуже веселило. Він привіз нас до Шіофоку, хоча йому це було збитково, адже він поїхав не по своєму маршруту, а хотів довезти нас, куди нам треба. Подякували й обійнялись;) Не зважаючи на те, що Балатон - найбільше озеро в Європі, нас воно не цікавило, нас цікавило місце ночівлі і наш міцний сон. Воно таки знайшлося. Закинутий сад став хорошим пристанищем. Ми розклали палатку й миттєво заснули.

Ми навіть не уявляли, що для нас приготує наступний день. Скажу лиш одне, ми зустріли людину, яка нас дуже надихнула... Але це вже в наступній історії...

csm__-4_b28842ca66Другий день нашої мандрівки! Історія про чоловіка, наче з неба!

Виїзд з Шіофоку до Італії не був настільки бомбезним, щоб його описати навіть у двох словах. Хіба тепленьке Адріатичне море, в якому ми безтурботно плавали, не лишу без доброго слова. Це було справді божественно. Однак те, що трапилось під вечір в Трієсті (Італія) найбільш варте уваги. Ми блукали містом у пошуку автобуса, що вивезе нас за місто. На зупинці зустріли старшого чоловіка, років 60. У нього запитали, чим можна виїхати з центру. Були знову в пошуку ночівлі (намету поки не зраджуємо). Він повів нас в касу та купив квитки на міський автобус. Як тільки ми зайняли свої місця в громадському транспорті, раптом він вбігає і говорить, що це не той рейс, який нам потрібно - він помилився. Ми заспокоюємо його, що нам це без різниці, тим більше автобус вже рушив. Натомість він намагається нас змусити пересісти в інший, та ми настоюємо на своєму. Він засмученим виходить на наступній зупинці. Лиш встигли ми зійти з автобуса, пройшлись декілька метрів, як нам ззаду сигналить якась машина. Ми повернулись, і побачили того чоловіка, що купував нам квитки. До речі, англійської він зовсім не знав, тому на жестах пояснив, що хоче нам допомогти. Ми в той момент не знали куди сховати вражені і щасливі очі. Ми сіли до нього в авто, й кудись направлялись. Куди він нас віз ми не розуміли. Їхали довго, ніч близилась. Ми наголошували, щоб він висадив нас в будь-якому місці, де є парк чи ліс, ми б там розклали наш намет, однак він був проти і казав "No camping". Під`їхавши до кордону з Словенією, він зупинився і погасив фари, бо побачив попереду карабіньєрів. Почав перетинати подвійну суцільну смугу, щоб повернутись назад. Але це порушення кинулось в очі італійській поліції і його зупинили. Наші документи перевірили карабіньєрі і відпустили. Чи отримав наш водій штраф, було незрозуміло. Відзначивши на карті автокемпінг, цей чоловік віз нас туди. Припаркувавшись на протилежній стороні від автокемпінгу, він з нами попрощався, і ми пішли перевірити чи відчинено там. Там було замкнено, тому ми звернули в ліс, щоб переночувати. Зранку близько 7-ої стопимо. Молодий хлопчина зупинився. З ним ми добралися до маленького містечка. Звідти вузькою дорогою йшли до кордону з Словенією. Залишалось нам ще 8 кілометрів. Минули вже половину шляху. Вирішили перепочити й водночас постаратись спіймати машину. Ми не могли повірити, що через кілька хвилин ми знову сидітимемо в авто чоловіка, який вчора нам купував квитки. Як він цього разу нас знайшов - не вкладалось в наших головах! Про що він думав, як він визначив куди ми їхатимемо і якою дорогою, тим більше коли ми опинимось на цьому місці! Навіть уявляю паралель, ми з самісінького ранку, як зазвичай, запарюємо кашу, він готує машину, ми вирушаємо з молодим італійцем, він приїжджає на місце нашого нічлігу, нас не знаходить, ми йдемо дорогою пішки, а він невідомим чином знаходить нас на тій дорозі , мабуть, до того об'їздивши масу варіантів нашого перебуванння. З ним під`їхали до кордону і з сумом прощаємось. Чесно, навіть не віриться, що всі два дні нами так опікувався зовсім незнайомий чоловік. Це надихнуло нас робити більше добра.

csm__-9_b6cdfe25a4

Водій з Хорватії

Третій день нашої подорожі

Перші великі витрати!
На межі Італії та Словенії нас підібрав водій фури й довіз до кордону з Хорватією. Водій трапився не балакучий, адже англійської не розумів, тож ми вирішили його не мучити спілкуванням, адже на всі наші репліки він лиш посміхався.
Підсівши в Хорватії до нового водія, нам почали відкриватись неймовірні краєвиди: поєднання гір та моря. Ми їхали вздовж узбережжя Андріатичного моря. З водієм заїхали до Ріджеки, там на оглядовому майданчику ми завмерли в захопленні від побаченого: величезне безкрайнє море, за яким десь за сотні кілометрів видніються острівки, на один з яких прямував наш водій. Добравшись до селища Святого Юра, попрощались. Він сфотографував нас на пам`ять, щоб розповісти рідним, яких попутників він зустрів) Ми тоді добряче насміялись з ним.
17:00. Вночі ми не практикували стопити, тому задались питанням ночівлі. Однак жоден з гестхаусів, якими були просто будинки місцевих жителів, не хотів нас приймати без відома туристичного центру. Тому ми пішли туди й там нам назвали запаморочливу ціну на кімнатку – 40 євро. Інших варіантів в нас не було, дочекались господарів й пішли дивитись апартаменти. Одне, що могло б потішити, вигляд з балкону на море, до якого всього лиш 20 метрів. Але не знаю кого б це тішило за таку ціну.

Містечко св.Юра

Містечко св.Юра

Під вечір ми пішли покупатись й оглянути містечко, перекусити й пофотографувати. Перекусом, звісно, не назвеш величезну порцію картоплі фрі та мяса . Однак це було якраз те, про що мріяли. Зайшли чи не до єдиного в тому окрузі магазину, там накупили їхніх смаколиків, газбульок та, нарешті, чогось корисного для подорожі( маю на увазі, серветки і снікерси). Піднялись на гору, яка знаходилась неподалік і звідти знімали панораму міста. Ввечері вперше зідзвонились по скайпу з друзями та батьками. Але найприємнішими в цей день були душ та сон в м’якому ліжку.
Починаючи з наступного ранку, погода псувалась день за днем, однак люди вносили ясне світло в наші пригоди. Ми два дні жили в фургончику однієї пари з Німеччини: були й нічні розмови, шторм на морі та гра у Скіббо під час проливних дощів.

csm__-24_481fb7a19fЧетвертий день

Подорожуємо два дні виключно з німцями
З містечка Святого Юра нас підібрали німці. Ми із захватом запригнули в машину, адже це було не просто авто, а будиночок на колесах!) В такому транспорті ми ще не подорожували! Справжній дім з усіма зручностями. Ми сиділи наче в гостях, лиш трусило часом від дороги і у вікнах проскочували бомбезні краєвиди. Як завжди, пощастило на німкеню, що знає англійську. Тому спілкуватись з нею було саме задоволення. За кермом сидів її чоловік, на передньому сидінні донька, а жінка з сином в нас розпитувала про медовий місяць і постійно дивувалась з розповідей. Підвезли вони нас небагато, але посіяли в нас багато світла, яке затьмарило собою похмуру й дощову погоду! Через деякий час нам зупинився ще один будиночок на колесах, і знову ж з німцями!
Проїхались з ними до Задару, міста в Хорватії. Нас на стоянці висадили і ми знайшли гіпермаркет, щоб скупитись та поїсти. Пізніше під деревом поїли, половили погляди місцевих жителів!) Водначас і ми спостерігали за людьми, які свого щастя не усвідомлюють, коли ходять по ідеальному асфальту і їздять по непонівечених дорогах. Вийшли знову на трасу й стопили близько 20 хвилин. Здалека побачили, що їде наш останній будиночок на колесах!

Їдемо у будиночку на колесах

Їдемо у будиночку на колесах

Вони зупинились нам і поводились наче вперше нас бачать, почали, як ще вдень, з нами знайомитись: “Oh Hello, i`m ..., what is your name? Where are you going?” Ми дуже сміялись. Вони планували поїхати на пляж, але хвилювались через погоду, щоб на морі не було шторму. Тому тепер їхали в інший бік, якраз в наш бік!) Водій та його дівчина їхали спереду, а ми всередині будиночку разом з її сином грали в Скіббо. Дорога була довгою. Трішки нанюхались диму від цигарок-самокруток, які одна за іншою випалювали вони. В машині на фоні звучав якийсь голос з колонок. Проїжджали шалено гарні краєвиди, адже знову їхали вздовж узбережжя! І шкода, що бадьорості не вистачало, аби споглядати за зміною місцевостей. Бо голос з колонок і заколисуючий рух авто по трасі нас так розслабляв, що ми засинали. Та все ж вночі ми потрапили в автокемпінг “Санта-Моніка”, де провели цілих два дні біля чистесенького моря!

csm__-39_6942ec6ed0Дубровнік(Хорватія) і Герцег Нові (Чорногорія)

Два  безтурботних дня, проведені біля моря дали нам наснаги та сил. Адже кількагодинні протоптування траси і очікування тієї  потрібної машини настільки виснажували! Лиш автокемпінг, де ми нікуди не поспішали, могли прогулюватись пляжем і спілкуватись з новими приятелями був для нас цілковитою насолодою та відновленням сил та ентузіазму. Пам’ятаю, ввечері ми усі сіли біля фургончику і спілкувались. Пили каву, ділились хто чим живе, в кого які плани, про що мріємо. Досиджувались до самісінької ночі. Тоді мені лиш не вистачало диктофону, щоб записати ті неповторні емоції, які мене переповнювали від усвідомлення того, що ми, по-перше одружені, по-друге ми за кілька метрів від моря в зовсім іншій країні, з нами люди іншої національності, яким ми припали до душі і з ними живемо вже 2 дні, ми спілкуємось як давні друзі. Зараз, коли я це пишу, я усвідомлюю якими ж ми були щасливчиками!На наступний день сонячна тепленька погода перемінилась грімом та дощем, який загнав нас усіх до будиночку на колесах! Ночувати в палатці вже не було можливості: води на нашій території було по кісточки. Тож цей день, проведений виключно в фурфоні, закінчився грою в Скіббо та ночівлею разом з господарями. Після третього дня проживання в автокемпінгу, ми разом з новими друзями поїхали в Дубровнік, старовинне й неймовірно красиве місто в Хорватії. Відомий міжнародний курорт та великий морський порт. Туди ми заїжджати не планували, тому про нього майже нічого й не знали. А тим більше не очікували, що там буде така навала туристів! Це був наче мурашник. Звідусіль лунали голоси торговців, туристів, моряків, людей, що здають житло; ми блаженстувавали від запахів їхньої традиційної випічки та відпочивали під музику вуличних віртуозів. Я піднялась до їхнього замку, але туди так і не зайшла! Надто вже ціни кусались. Тому залишилась нагорі, аби зробити декілька кадрів. Наткнулась на здоровезне алое. Все довкола дослідивши, спустилась до Тьомки, який внизу на мене чекав. Сонце добряче пекло. Саме тоді я спалила собі плечі. Мали з собою снікерси, в місті знайшли тінь і там трішки перекусили. Пізніше сіли на автобус і виїхали за місто, там почали стопити до Чорногорії! Однак ще думали чи їхати чи ні, адже в голові засів стереотип, що то мусульманська країна і тому негайно мені потрібно купити довгу спідницю й прикритись, а її ми не знайшли))) Тоді, як справжні екстримали, все ж продовжили нашу подорож і сіли в машину до молодих хлопців. Вони якраз їхали в Герцег Нові(Чорногорія). Ми розпитували про те, чи дозволено там дівчині ходити в шортах. Вони дивувались нашим запитанням)) Заїхавши в Герцег Нові, ми зрозуміли, що мусульманства там точно нема, звичайне туристичне місто з туристками в купальниках! Провели там декілька днів, відвідали ще й Будву, і острів Гаваї. Хотіли на Гаваях заночувати, однак цикади спокою б нам не дали! По всьому острову ці комахи розводили свої балачки! Ми знімали кімнатку 2 дні, і коли планували наступні наші дії, зіткнулись з дилемою – чи їхати в Македонію чи повертатись додому, адже хтозна в який район Македонії ми ще потрапимо і чим для нас це закінчиться! От і вирішили на свою голову...

Поле навпроти аеропорту Подгоріца. Там ми заночували

Поле навпроти аеропорту Подгоріца. Там ми заночували

Чорногоріє, як з тебе виїхати?
Сидимо на узбіччі, намагаємось знайти рішення нашої дилеми: продовжувати шлях до Греції через Македонію, чи повертатись додому. Дійшли висновку, що поїдемо в Подгоріцу(Чорногорія), а звідти в Скоп'є (Македонію). Сіли на автобус і вгору по трасі піднімались крізь хмари. Якраз тоді я зауважила, що мене за всю подорож по-справжньому покорив саме цей підйом по трасі, яка була оточена могутніми скелями. Тоді я зрозуміла, що жодне творіння людських рук не зрівняється із тим, що створив Бог. Я їхала і споглядала все з таким захватом, що вже ладна була вийти на першій ліпшій зупинці, аби просто насолоджуватись краєвидами. Але це, на жаль, в наші плани не входило. Близько 22:00 ми приїхали в Подгорицу на автовокзал і там в касі нам сказали, що є лиш один квиток до Скоп'є. Наступний рейс лиш вранці. Спочатку ми подумали переночувати в самому вокзалі, однак Артем пішов оглянути, чи безпечно взагалі тут залишатись, адже біля станції швендяли неблагонадійні чоловіки. Пізніше він кличе мене і говорить, летітимемо додому. Ми обговорювали цей варіант, адже ми були вже, справді, змучені, і це було б нормально повернутись до Львова, так і не побачивши Греції. З іншого боку, Македонія для дівчини не кращий варіант мандрівки, і Тьома хвилювався за мене. Підходимо до таксі, яке вже нам чекає. Завантажуємо багажник нашими рюкзаками. Зауважуємо, що в авто вже сидить пасажир (досить таки кремезний хлопець), Артем обурився і вимагав, щоб він вийшов, адже таксі замовляли ми, і чому ще хтось до нас підсідає! Таксист пояснював, що тому хлопцю по дорозі з нами, і тому він його теж бере. Артем про всяк випадок для самозахисту взяв ніж! Ми сіли в автівку. Ніж в руках Тьоми мене лякав, але більше тривожило, те що могло б відбутись. Я всю дорогу молилась, аби ніякої пригоди з нами не трапилось. Водночас поглядали на GPS чи в правильному напрямку ми їдемо. Мої нерви були на межі. Поглядала на Тьому, як він крутить ніж в руках, затамувала дихання і бажала, щоб ми якнайшвидше добрались до аеропорту. Нарешті приїхали! Артем потиснув руку таксисту, що вже дістав наші речі, ми попрощались! Виснажившись такою поїздкою, на нас чекала ще одна несподіванка! Квитків у Київ не було, можна було виїхати у Вену або ж Москву. Ціни: 250 і 500 євро! В нас не було слів... Ми добряче подумали, і вирішили купити на Вену квитки, адже мали певну суму грошей про всяк випадок. Запитали чи вони приймають долари. Нам відповіли, що ні і обмінник там, звідки ми приїхали на таксі... Це був жах! Ми опустили руки, бо навіть не могли знайти вихід з цієї ситуації! Покинули аеропорт, сіли на сходи і мовчали. Пізніше Артем, взяв мене за руку і ми пішли в поле, яке знаходилось навпроти аеропоту і там розкали намет і заснули. А вранці із свіжою головою вирішили, що робитимемо далі.

У хмарі...

У хмарі...

Ранок.

Ми прокинулись і очманіли від краси, в якій ми заснули) Сонечко вже червоніло, виходило із небосхилу. Навколо поле, виднілися гори і літак посеред поля. Такий позитивний ранок нас надихнув на те, щоб продовжити наш автостоп тепер вже в зворотньому напрямку. З Подгоріци до Львова. Застопили машину, потім таксі напросилось нас підвезти. Торгуватися з таксистом, який дуже хоче тебе підвезти, а тобі шкода грошей - досить таки смішно. Та все ж сіли. Оглядали все навколо дорогою. Далеко на скелях виднівся замок, і ми попросили таксиста нам пригальмувати, заплатили і попрощались. Дійшли до замку, і вирішили вже нікуди не їхати, а трішки побути наодинці. Спочатку думали знудимось, але потім шалено ввійшли в смак. Це був той самий час, коли відбувається переоцінка всього, що відбулось. Ми міркували над тим, настільки все чудно складалось і були вдячні Богу, що оберігав нас. В обід нас накривало хмарами, адже ми знаходились на висоті близько 900 метрів над рівнем моря. Під вечір споглядали за нічною Будвою, роздумували над тим, наскільки ж все крихітне!

Comments are closed.